о. Ян Твардовський - Спішімо

[Terezka]

Спішімо кохати людей так швидко відходять
лишається після них взуття і глухий телефон
тільки те що неважливе як корова волочиться
а найважливіше таке швидке що раптово стається
потім тиша звичайна зовсім нестерпна
як чистота народжена просто з розпачу
коли думаємо про когось залишаємось без нього

Не будь впевнений що маєш час бо впевненість непевна
забирає нам вразливість так як кожне щастя
приходить одночасно як величне і смішне
як дві пристрасті слабші від однієї

так швидко відходять як дрізд замовкає у липні
як звук трохи незграбний або як сухий уклін
щоб бачити насправді закривають очі
хоча більш ризиковано народитися ніж вмерти
любимо весь час замало і постійно запізно

Не пиши про те зачасто але раз і назавжди
і будеш такий як дельфін лагідний і сильний

Спішімо любити людей так швидко відходять
ті що не відходять не завжди повертаються
ніколи не відомо коли йдеться про любов
чи перша є остання чи остання перша

Comments

[Terezka]

Дякую

Дякую Тобі за Твоє волосся
яке не видно на іконах
за брови підняті як Ти побачила янгола
за годувальниці-груди
за руки що Ісуса несли потайки до Єгипту
за коліна
за спину схилену над чадним каганцем
за безіменний палець Твій сердешний
за віддих на шибці
за тепло долоні на клямці
за стопи що стукали по камінних сходах
за те що тіло може привести до Бога

Невидюща дівчинка

Матусю говорила невидюща дівчинка
притулившися до Її ікони
спізнаю тебе промінчиками пальців

Корона Твоя гладенька — ковзаю по ній як по гладенькій шибці
є такі важкі кольори що відстають від предметів
те що золоте ходить своїми дорогами і живе саме
Слухаю шелестіння Твого волосся
йду шорстким подолом Твоєї сукні
відкриваю гарячі джерела рук
збрижену панчішку шкіри
шерехаті щілини обличчя
щебінь зморщок
вразливість оголення
теплу темінь
намацую рубець як шрам від любові
затримую тут віддих у пальцях
вчу біль на пам’ять
здряпую те що як груба смерть прикипіло зі світу
розкриваю пухнастість вій одвертаю сльозу
збираю носом запах неба
врешті вгадую малого Ісуса зі збитим розпухлим коліном на руці у Тебе

Скільки тут всюди спокою між любов’ю і словом
коли торкаюся
ікона стука як кров
без потреби скиглять коштовності
кузька у черевику пищить
час осипається шумом
пахнуть фарб корінці
мовкне вухо Провидіння
Мої пальці вміють усміхатися
термосячи Твою старомодну шаль
сіпаючи рукав як втихомиреного змія
відсовую волосся зі схованки слуху —
жартую що як не спиш то мружиш ліве око
стопи у Тебе босі підошви зморщені як підбіл
Ти ж не ходиш по небу у шпильках
думаю що і Ти невидюща
віддала свій зір у Велику П’ятницю
така тоді тиша запала
ніби Ти на годинничку виправляла останню секунду
і вже не пасують нам жодні серйозні окуляри
сперлася Ти на святого Івана як на білий розквітлий ціпок
пишеш продовження “Магніфікат” абеткою Брайля
не знають її богослови бо забагато бачать
так сумлінно на ніч Тебе засовують за ясногурські броньові плити

То пусте
достатньо любити слухати й обіймати

Подібності

Любове схожа лише на любов
правдо схожа лише на правду
щастя схоже на щастя
смерте схожа на смерть
серце схоже на серце
хлопчиську з усмішкою від вуха до вуха
схожий на того яким я був колись

киньте ви нарешті клеїти дурня
адже і Бог схожий лиш на Бога не існує