Нависаючий в повітрі запах... що так стрімко несе, вже оскаженілий вітер. Його свіжий, наповнений, якоюсь невідомо-живою силою аромат, розливається, над очікуванням всього живого. Над нестримним бажанням насолодитися його прохолодою і поринути в його обійми...з'єднатися з ним в одному ритмі...ритмі, що несе собою звільнення від палючої спеки...
Вітер ніби будить зморену сонцем землю... згинаючи, своїм вже зміцнілим подихом, кожну гілку, кожний листок...затремтіла від страху трава. Заспівав, якусь жалібну пісню очерет, згинаючись і ніби благаючи когось про допомогу від розгулявшого вітрюгана...
Налякана матіола, ніби захищаючись, розсипала в повітрі свій п'янкий , магічний запах... Впиваючись цим густим ароматом, принишкло все... на якусь мить втихомирився і вітер... вдихаючи запах тендітної квітки... зупинилися хмари і так низько розпростали свої тяжкі від пилу та спеки крила, що здавалося от-от впадуть...
Одна мить...і додолу впала перша крапля прохолоди, ніби просочилася з переповненого лантуха хмар ... все живе завмерло від очікування ... гра скінчилась... завіса роздерлася...і звідти полилася нестримним потоком благодать з неба... дощ...